Мої уроки: 5кл "Краса, що вражає душу" .

         УРОК-ЕКСКУРСІЯ

                               

                         “Краса, що вражає душу”

                                              Для того, щоб створити щось красиве,

                                              треба нести красу в душі.

                                                                  Юрій Мушкетик

Слово вчителя

Ми часто кажемо: це красиве, це прекрасне. І кажемо так про дуже різні речі. Прекрасне велике місто з його гамірними вулицями, але прекрасне й маленьке село, загублене серед лісів та полів. Прекрасна розумна, добра людина і прекрасна мудра, цікава книжка. Прекрасними можуть бути музика і поезія, вистава, кінофільм, картина талановитого художника. А як часто нас бентежить і зачаровує своєю красою картина, створена природою. Природа – чудодійне джерело, яке живить митця. Природа – натхнення, природа – незрівнянна ні з чим краса. Саме краса природи часто надихає людину на творчість, запалює в серці любов до людей, бажання робити добро. Тільки людина чуйна серцем, душевно багата може по-справжньому бачити і відчувати красу природи, милуватися її барвами.

Світ прекрасного лежить перед нами. Тож давайте вчитися бачити. Розуміти і відчувати красу.

А краса живе в усьому

                                      На Землі і в Небесах.

В світлі сонечка ясному,

І замріяних лісах,

У степу, на хлібній ниві,

Там, де пташка п’є росу…

І, щоб ви були щасливі,

Вчіться бачити красу.

Вчіться слухати і чути

Пташку в хорі веснянім.

І для себе світ відкрити,

І себе знайти у нім.

  

(хлопчик сидить в кімнаті перед комп’ютером, входить дівчинка)

Соня :       Дмитрику, ти знову у комп’ютері. І знову та сама гра. Тобі ще не           

                  набридло?

Дмитрик: Ти що, то так цікаво. Подивися: тут і державу будуєш. І народ свій 

                  захищаєш від ворогів… Я б цілий день у цю гру бавився. Мені це

                  дуже подобається.

Соня :       Та залиш цю гру. Так ти і очі зіпсуєш і знервуєшся, коли щось не

                   вийде. Ходи краще надвір. Подивися. Як там гарно. Ти навіть не

                   помітив, що весна надворі.

Дмитрик: Іди собі, Софійко, що я там не бачив?

Соня :       А глянь, який краєвид за вікном: на ніжно-зеленому килимку

                  прекрасні весняні квіти. А по небу пливуть човники-хмаринки,

                  викупані рясним дощиком. Вони спішать, наздоганяють одна одну

                  такі легкі, кучеряві, грайливі. А ти бачив, як сонечко купає свої

                   промінчики у нашому озері! А чув, як пахне свіже листя?

Дмитрик: Соню, прошу тебе, не заважай мені. Ой, я через тебе програв.

                   Відчепись! Мені зовсім не цікава твоя розповідь.

Соня :       Дмитрику, а ти чув розкішну пісню солов’я та журливе гуркотіння

                  горлиці? Усі пташки радіють, що прийшла весна-красна. Дивлячись 

                  на все це, у мене на душі конвалії цвітуть. Невже тебе все це

                  анітрохи не схвилювало?

Дмитрик: О ти вже й віршами заговорила. Ну добре, ходи вже. А то скажеш.

                   Що я взагалі черства людина і не помічаю нічого, що робиться

                   навколо мене.

(діти виходять на вулицю)

Соня :       Подивися, що зробила із природою весна. Все ожило навколо, мені

                   покращився настрій. А знаєш, кажуть, що природа надихає поетів,

                   письменників, художників на шедеври – прекрасні твори.

                                                                           

                                      Вірш

Ми вчора цілою сім’єю:

Я, мама, тато і дідусь,

Були в картинній галереї…

Все описати – не берусь.

Там стільки дива в світлих залах,

Така незмірна красота,

Чуття величчя небувале,

Творінь художніх висота.

Такі картини1 ріки, гори,

Живі, замріяні ліси…

Безмежне і прекрасне море…

Шедеври дивної краси1

Айвазовський – майстер світу,

Прекрасний Шишкін – реаліст,

Усі відтінки колориту

Так чітко стверджують їх хист.

Художникам – велика шана,

Не кожен зміг би так творить!

Мистецтво чисте, бездоганне

Допомагає людям жить.

Соня :         А давай завітаємо до картинної галереї.

Дмитрик:  Добре. (читає) “Картинна галерея.”

     Соня :        А скажіть ,будь ласка, як нам потрапити в галерею, скільки коштує вхід?

     Василиса:     Вхід для дітей – безкоштовний, але щоб потрапити в галерею,  

                        потрібно дати відповідь на три запитання. Я – Василиса Премудра і  люблю розумних дітей. Ви готові?

    Дмитрик:  Ми готові, правда, Софійко?

    Соня :         Авжеж.

    Василиса:  Слухайте І-е запитання. Що таке пейзаж?

    Соня :         Пейзаж – це опис природи.

    Василиса:   Добре. ІІ-е запитання. Що таке переспів?

    Дмитрик:   Переспів – це художній твір, написаний за мотивами твору іншого автора.

    Василиса:   Молодці! А яких ви знаєте поетів, що писали про природу.

    Соня :         Лермонтов, Гете, Т.Шевченко.

    Дмитрик:   Тютчев. Л.Українка.

    Василиса:   Молодці! Ви справилися з завданням. Проходьте, на вас чекає цікава екскурсія.

   

Екскурсовод: Вітаємо вас у нашій галереї.

                            З давніх-давен людина усвідомлювала себе в тісних зв’язках з природою та в залежності від неї. Природа завжди була для людини сповнена загадок і таємниць, і вона (людина) своєю фантазією творила прекрасну казку про довколишній світ. Таємничість природи спонукала до створення міфів, легенд, казок. 

                         Існує одна давня легенда про пори року.

        

                                 Легенда про пори року

Було у Сонця три дочки: старша Осінь, середня Літо, молодша Весна. Добре їм жилося в батьківському домі. Але настав час відпустити їх на землю. Порами року стали дочки Сонця.

Першою полетіла Весна. Вона була дуже гарна, і Сонце подарувало їй вічну молодість. Перші ніжні квіти, голубі й білі проліски, буйно-зелене вбрання землі, блакитне небо принесла вона людям.

                         Встала весна,

Чорну землю сонну розбудила,

Уквітчала її рястом. Барвінком укрила.

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Замлю убрану весною,

Вранці зустрічають.

Через три місяці виряджав батько другу дочку – Літо. “Ти в мене красуня, і як придане дам тобі вічну красу”. Нагородило Сонце доньку яскравими соковитими барвами.

                          На дзвінкій галявині теплим літом

                          Заквітчалась липка першим цвітом.

                          В лісі меду теплого налито.

                          Пахне цвіт на липці, пахне літо.

Нарешті батьківський дім залишила й Осінь. “Забирай усе моє багатство, — сказало Сонце. — Віддаю тобі все золото. Будь щедрою, не скупись і люди тебе полюблять.”

                          Ось край річки жовті клени і берези золоті,

                          Лиш ялиночки зелені залишились в самоті.

                          І пишаються дерева золотим своїм вбранням –

                          Це якийсь маляр, напевно, догодити хоче нам.

На другому кінці світу збиралася в дорогу єдина дочка Мороза – Зима. Росла вона в холоді, злиднях і не мала розкішного вбрання. Мороз зібрав усе своє багатство і вийшла лиш жменя срібла. Засмутилась Зима. Як їй сподобатися людям? Почала виробляти з різними візерунками зірочки – тоненькі, легенькі. І стали вони сніжинками. Підкинула Зима їх до неба – закружляли вони в легенькому танку. Все навколо вкрилося білим пухом. Дихнула Зима на дерева – вони вкрилися гірляндами інею. Під стріхами повісила стрімкі бурульки – блискучі, мов намисто. А коли почала малювати на вікнах візерунки, то відчула себе щасливою і вирішила віддати людям усе, що мала. Але в Зими була лише біла фарба. Тоді вона підмішала до неї жменю срібла і все заблищало, засяяло, мов у казці. Люди були зачаровані красою, яку подарувала їм Зима.

                              Застигло все в якімсь чеканні дива,

                              І сонну землю пухом укрива.

                              Уже іде чарівна і красива,

                              Морозна й сніжна білая Зима.

Екскурсовод: Продовжимо нашу екскурсію.

                          Тема природи знаходить своє відображення у творчості

                           поетів усього світу.

                          (екскурсовод підводить дітей до портретів поетів)

Алкман – відомий давньогрецький поет, що жив у VIIст. До нашої ери. Про життя, зовнішність Алкмана відомо небагато. Жив у Спарті. Понад усе цінував красу природи і прославляв її у своїх творах. Одним із чудових зразків його творчості є опис нічної природи "Сплять усі верховини гірські…"

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робоче плем’я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пройняв,

Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство…

Цей вірш вважають одним із перших поетичних пейзажів у світовій літературі. Поетичний опис природи в поезії Алкмана навіює спокій та умиротворення. Поет використовує епітети, які допомагають відчути красу тихого вечора. Цей поетичний пейзаж не залишив байдужим німецького поета ХІХ ст. Йоганна Вольфганга Гете.

Йоганн Вольфганг Гете народився 1749 р. у Франкфурті-на-Майні. Він прожив довге життя. Писати вірші почав дуже рано. За своє життя геніальний німецький поет Гете написав більше тисячі віршів. Багато з них стали народними піснями. Чимало його поезій присвячені природі. Наче продовжуючи "розмову", розпочату Алкманом. Німецький поет через тисячоліття написав "Нічну пісню мандрівника"

На всі вершини

Ліг супокій…

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро, –

Лиш зачекай.

Тема природи в поезії Гете займає провідне місце. Поет був упевнений у тому, що саме природа є основою життя, а людина – її невід'ємною частиною.

Михайло Юрійович Лермонтов – видатний письменник, яким пишається російська література. Його ліричний шедевр "Із Гете" є своєрідним переспівом вірша німецького поета "Нічна пісня мандрівника". У ньому ми бачимо щире захоплення закоханого у природу митця.

Горные вершины                                    Ген на верховини

Спят во тьме ночной;                             Темна ніч лягла;

Тихие долины                                         Лагідні долини

Полны свежей мглой;                            Вкрила свіжа мла;

Не пылит дорога,                                   Не курять дороги,

Не дрожат листы…                                Листя не тремтить…

Подожди немного,                                 Зможеш від тривоги

Отдохнешь и ты.                                     Скоро й ти спочить!

Відомий російський поет Федір Тютчев народився у давній дворянській родині. Він блискуче закінчив словесний факультет Московського університету. Після закінчення навчання поет працював дипломатом у російському посольстві в Мюнхені. На той чужині провів 22 роки, але не втрачав зв’язку з батьківщиною. Тютчев дуже любив природу і оспівував її у своїй поезії.

Есть в осени первоначальной

Короткая, но дивная пора –

Весь день стоит как бы хрустальный,

И лучезарны вечера…

Где бодрый серп гулял и падал колос,

Теперь уж пусто все – простор везде,—

Лишь паутины тонкий волос

Блестит на праздной борозде.

Пустеет воздух, птиц не слышно боле,

Но далеко еще до первых зимних бурь –

И льётся чистая и теплая лазурь

На отдыхающее поле…

Коли читаєш твори Ф.Тютчева , відчуваєш спокій. Його вірші пронизані глибоким розумінням краси природи. Він – тонкий майстер ліричного пейзажу, його ще іноді називають співцем природи.

А зараз ми вирушаємо до загадкової країни Ніхон (Японія), що в перекладі означає "Країна Вранішнього сонця". у Японії є традиція милуватися квітами. Адже маленька квітка є частинкою природи, всесвіту. На думку японців, красу великого можна побачити в маленькій квіточці.

Людиною, яка спостерігаючи красу снігу. Місяця і квітів. Багато розмірковувала про друзів. Про себе. Про природу. Про життя. Був японський поет Мацуо Басьо, якого називають дбайливим садівником чудового саду японської поезії ХVІІ ст.

Старий ставок!                                    На всохлу гілку

Жабка стрибне –                                 сів ночувати крук.

сплеск пролунає                                  Глибока осінь. 

 Метелик літає,                                         Скільки різних трав!                                 Одна-однісінька тінь                               І в кожної – свої квіти.

 на всьому полі.                                        Оце і є подвиг.

Весна прийшла.

Ще тільки дев'ять днів

полям і горам.

Надзвичайним і прекрасним в японській поезії можна назвати невеличкий вірш, що складається з трьох рядків – хоку. Хоку в оригіналі звучить мелодійно і несподівано коротко.

Хоку – це краса, у якій немає нічого зайвого. Для того, щоб прочитати і сприйняти хоку, необхідно внутрішньо заспокоїтися, зосередити увагу на простому, щоб зрозуміти складне.

Хоку має своєрідну символіку, на приклад, квітуча сакура – символ весни, хризантема символізує осінь, відділена гілка дерева – самотність, "світлий смуток". Для Мацуо Басьо природа – це скарбниця прекрасного, вона є мірою усіх речей.

Напевно, перше поетичне слово на землі виникло саме тоді, коли людина була зачарована дивами природи – весною – бажаною, таємничою, очікуваною гостею.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Ці чарівні слова про весну належать відомій українській поетесі Лесі Українці, день народження якої ми недавно відзначали. Так, справді, потрібно мати надто ліричну душу, щоб почути голос весни. Весна, і не тільки весна, а вся природа нас манить, задаровує своїми таємницями. Природа, як і людина має душу – добру, милу, нерозгадану і сильну.

А зараз перед вами картина "Золота осінь" відомого російського художника академіка Ісаака Левітана. На картині зображено осінній день, ясний і сонячний. Небо голубе і чисте, лише де-не-де тихо пропливають легкі хмаринки. Вони віддзеркалюються в річці. Такій же тихій і спокійній. Дерева вже приміряють різнокольорові шати, а землю вкриває килим з листя…

У живописному пейзажі І.Левітана відчувається сум останніх днів осені, природа закінчила свою працю і готується до зимового відпочинку. Левітан любив і чекав осінь як найдорожчу пору року. Осінь змивала кольори літа, змінюючи їх золотими барвами. А повітря ставало прохолоднішим і чистим, прозорим.

 (тихо звучить музика П.І.Чайковського з циклу "Пори року")

Мелодія – це дружба звуків,

Їх послідовність, їх союз,

Це – ритм душі, це – серця стукіт,

Дарунок від богині Муз.

Творці мелодій, всім знайомі,

Величні генії – митці,

Це – композитори відомі,

Найтонших почуттів знавці.

Їм звуки музики підвладні,

Вони знаходять ті місця,

Де кожний тон дзвенить прекрасно,

               Бере в полон людські серця.          (мелодія звучить голосніше)

Звучить музика видатного російського композитора П.І.Чайковського. Він – великий симфоніст, геніальний музичний драматург і лірик. Видатний композитор народився на Уралі. Мати майбутнього композитора мала гарний голос і хлопчик любив слухати її спів. Велику насолоду діставав маленький Петро, самостійно підбираючи на фортепіано почуті мелодії. У 22 роки Чайковський став студентом Петербурзької консерваторії, повністю присвятивши себе музиці.

Композитор жив у Москві, але часто бував на Україні в сестри, яку дуже любив. Під впливом українських пісень він написав оперу "Черевички".

Серед великої кількості фортепіанних творів П.І.Чайковського особливий інтерес становлять концерти, а також цикли п’єс "Дитячий альбом", і "Пори року". Збірник "Пори року" складається з 12 п'єс, що яскраво і образно змальовують картини природи.

Екскурсовод:  Дякуємо, що завітали до нашої галереї.

(діти виходять і йдуть містом )

Соня :               Ну, що Дмитрику, сподобалась тобі екскурсія, не 

                           пошкодував, що послухавсь мене.

Дмитрик:         Мені було дуже цікаво, я й не знав, що у нашому містечку є   така виставка.

Соня :               Це ще не все. Я покажу тобі ще дещо цікаве, незвичайне.

                          Просто казкове. Ось прийшли.

Дмитрик:        (читає) Театр мініатюр.

Соня :               Здрастуйте!

Кіт Учений. Дозвольте відрекомендуватися: Кіт Учений. Ласкаво просимо

                       до нас!

Дмитрик:     Я ніколи не чув, щоб коти розмовляли!

Кіт Учений. І дарма. Не розмовляють лише ледачі коти! Ось я розповім                                  вам казку, а ви уважно слухайте, щоб потім відповісти на                                       мої запитання.

У лукоморья дуб зелёный;

Златая цепь на дубе том…

И днём и ночью кот учёный...

Соня:           Стривайте, шановний, я знаю ці вірші. Ними починається

                      пушкінська поетична казка "Руслан і Людмила".

Кіт Учений: Правильно! Молодець! А які ще казки О.С.Пушкіна ви                                          знаєте?

Дмитрик:      "Казка про мертву царівну та сімох богатирів".

Соня:             "Казка про рибака та рибку".

Кіт Учений:   Правильно, все правильно! Ви виконали моє завдання на

                        відмінно. Мабуть, ви багато читаєте книжок і любите

                        пригоди?

Соня:              Так, звичайно, дуже любимо читати, особливо казки.

Кіт Учений:   А які казки вам подобаються найбільше?

Дмитрик:        Казки про тварин.

Соня:              Чарівні казки про природу.

Кіт Учений:   Ну що ж, любі друзі, запрошую вас у наш театр мініатюр.                                  Тут на вас чекають справжні дива.

В казку вирушим всі разом,                Дзвени, дзвени, мій дзвоник,         

Перешкоди всі пройдем,                     Дзвени гучніш

     А хто буде сумувати,                           І всім, хто любить казку,

     Із собою не візьмем.                            Допоможи скоріш.

(діти проходять у зал, сідають; сцена оформлена відповідно до чотирьох пір року)

Уривок із казки Р.Кіплінга "Мауглі"           

              Пісня "Як діждемо літа"                 

Уривок із казки Ш.Перро "Осінній бал у Попелюшки" 

              Пісня "Осіння мелодія"

Уривок із казки Г.Х.Андерсена "Снігова Королева"

             Пісня "Зимова колисанка"

Уривок із казки С.Маршака "Дванадцять місяців"

                

                 Пісня "Прийшла весна весела"

Соня :        Ну що, Дмитрику, час додому, уроки потрібно вчити.

Дмитрик: Давай ще трошки помилуємося весняною красою і як я її                                      раніше  не помічав.

Соня :       Все зацвіло, пора така натхненна!

                   Така чарівна у природі мить!

                   Убрались в зелень явори і клени,

                   А в світлі сонця річечка блищить…

Дмитрик: Весна чарує, серденько тривожить,

                   Земля співає і душа співа.

                   Ну, а весна красу свою все множить,

                   Душа летить… І зайві тут слова.

Вчитель:   Ми побували сьогодні в гостях: у літа, осені, зими і весни. І зрозуміли. Що природа красива будь-якої пори року. Кожна пора року викликає якісь свої думки, навіває певний настрій. Весна – сподівання і надії, літо – радості і барвистості, осінь – смутку і печалі, зима – спокою та умиротворення.

Любім природу в усіх її проявах, цінуймо і оберігаймо красу, що оточує нас.

Учись любити все навколо себе:

Траву і квіти, кущик, деревце.

Жучка і пташку, і блакитне небо,

І синьооке чисте джерельце.

Усе прийшло на білий світ, щоб жити,

Щоб дарувати радість і красу.

Учися дивуватись і любити

Чистеньку, мов перлиночка, росу.

  

Поглянь на світ – це дивовижна казка!

А квіти – це, мабуть, душа землі.

У кожній з них струмить любов і ласка,

Вони неначе діточки малі.

Яка земля! Чарівна, пречудова!

Вона нам мати. Ми – її дитя!

Летить на землю весняна обнова,

Бурлить, вирує на землі життя!